«Батьковбивця», Олена Кузьміна

Першу частину трилогії важко оцінювати як окрему книжку — завжди краще це робити в контексті цілої історії. Маючи всі розв’язки й мотивації, ми дивимося на вступ іншими очима. Проте з «Батьковбивцею» (поки що) так не вийде, адже друга частина ще не побачила світ.

Книжка відчувається уламком від загального тла, сетапом, зав’язкою, а на останніх сторінках зупиняється на найцікавішому і змушує нас гадати, куди сюжет заведе далі. Вона закидає гачечки і розставляє рушниці, які мають спрацювати згодом.

Отож, серед головних героїв у нас принц і принцеса. Тільки якщо ви вже собі науявляли бали, пафос і розкіш, то такого тут не буде.

Емріс, той самий батьковбивця, — не звичний для жанру герой. Ми звикли, що аутсайдери в таких сюжетах беруть харизмою і торують свій шлях хвацько, а Емріс з перших сцен постає дещо жалюгідним — особливо це підкреслює момент, де він вкотре приходить до старших брата й сестри канючити гроші.

І сидів би собі той Емріс десь біля краю Глуші, нікому не заважав, не муляв очі простолюду, що не надто шанує свого принца, якби не Маріт.

А Маріт — це друга оповідачка в книжці. Принцеса, котру збираються видати заміж за султана сусідньої країни, з якою у Фрейри не надто теплі відносини. На Маріт чинять замах, і це запускає основний ланцюжок подій.

Вона намагається вижити і знайти поміч, Емріс — знайти її, а в процесі обоє потроху трансформуються, розкривають нам інформацію про світоустрій і знайомлять з другорядними героями.

Уся книжка — це дорога. Утеча від чогось і пошук когось. Дорога виснажлива, утомлива, загрозлива. З відчаєм, мізером грошей і хворою спиною. Усе як у реальності, попри фентезійні декорації.

Це ще не повне коло шляху героя, навіть не половина — персонажі тільки-тільки вирвалися зі своїх звичних обставин і почали приймати, що світ не зовсім такий, як вони звикли.

Коли чесно, з усього в цій книжці мене найбільше заінтригувала Глуш. Це щось горорне, тривожне, хтонічне. Підступні політичні ходи, інтриги аристократії чи банальну ненависть до когось ми можемо прорахувати, а незрозуміла сила природи (чи чого? ми поки що не знаємо, звідки взялася Глуш) додає непередбачуваності й атмосферності.

Серед другорядних героїв на перший план нагло, як і в книжці, проситься Джул, але я першою хочу згадати Сааді. Це подруга Маріт, з якою їм удвох доводиться рятуватися після кораблетрощі. Спершу мені здавалося, нам показують типових подружок-зміючок, що недолюблюють одна одну, але з кожною сторінкою я переймалася взаєминами між цими двома все більше. Мені надзвичайно цікаво, як відгукуватиметься ця лінія в наступних частинах.

І є ще Джул, чорноротий недовчений маг. Його або люблять, або ненавидять, третього не дано, і моє ставлення до нього постійно коливалося маятником. В одному я впевнена: Джул — не комічний персонаж. Так, він додає хаосу і контрастує з інтелігентним Емрісом, але відчувається як той тип людей, що за показовою клоунадою і грубістю ховають драму. Власне, під кінець ми мали нагоду трохи зазирнути за його фасад і лишилися з купою запитань.

«Батьковбивця» — пригодницько-політичне фентезі, де переважають пригоди, а політики, підозрюю, досиплять нам у продовженні. До книжки важливо підходити з правильним очікуванням: а) персонажі мають купу вад і реалістично-неідеальні; б) це лише розставляння шахових фігур на дошці, а не повноцінне закриття арок.

Текст швидко читається і дарує незабутній емоційний атракціон, а на всі запитання, що нагромадилися під кінець, я сподіваюсь, нам дадуть відповіді зовсім скоро.

Переможниця премії «Своя полиця» 2025, письменниця Юлія Нагорнюк