«Фінальний драфт» Поліни Кулакової

У лютому мені закортіло поринути у загадкову атмосферу зимових  Карпат, саме тому я обрала для читання «Фінальний драфт» Поліни Кулакової. 

Дія книги відбувається у віддаленій від цивілізації затишній садибі  «Пструг», оточеній засніженими карпатськими лісами. 

Головна героїня Олеся приїздить туди разом зі своїм чоловіком Русланом не лише заради відпочинку. Вона хоче  завершити у тиші важливий сценарій, від якого залежить її подальша кар’єра. Але чи не стане це відлюдне місце для неї пасткою? Чи не наздожене жінку те, що Олеся  сподівалася назавжди залишити у минулому? 

Перш за все хочу відмітити колоритні локації цієї історії: завіяна снігом садиба у горах, холод, глушина, які працюють на сюжет, підсилюючи контраст між магією зимових ландшафтів та почуттям тривоги, в якому  перебуває Олеся. 

Доволі цікавим вийшов образ власника готелю Зеника, який володіє живою гуцульською говіркою і вміє готувати смачні національні страви: 

«То будмоси знайомі! Я вуйко Зеник, газдую тут. Ліпше ходімо до ґражди, бо нині зимно». 

А ще мені як читачці дуже сподобалася розумна та смілива алабайка Ніка, з якою у творі пов’язано багато емоційних сцен. 

Книга написана легко, вона швидко читається. У ній не бракує динаміки. Лаконічні описи місцевості є досить вдалими та не позбавленими образності: 

***

«Дерев’яний гостроверхий двоповерховий дім, збудований із оциліндрованого бруса, з низьким парканом був оточений смерековим лісом, неторкнутим білосніжним снігом і легким пообіднім серпанком. Картина одразу навіяла думки про зимову казку, й мої вуста розтягнулися у легкій усмішці».  

***

«Я глянула у вітрове вікно і подумала, що час ніби завмер і вкрився кригою». 

Авторка вдало описала у книзі моменти зростання напруги та дозволила читачу разом із головною героїнею відчути її страх, біль і, в той же час, готовність рішуче діяти, аби нарешті відсікти болючі спогади і вийти з ролі жертви. 

Щодо сюжету, то мушу визнати, що він не зовсім оригінальний і дещо перегукується з фабулою деяких герметичних трилерів. Можливо, саме тому авторці не завжди вдавалося відійти від певних кліше цього жанру, які трапляються у тексті. Проте, у творі не бракує оригінальних сюжетних задумів.  

Події у книзі розвиваються стрімко, і це тримає читала у постійній напрузі. А ще виникає бажання погратися у детектива та перевірити власні здогади щодо можливих варіантів продовження історії. 

А стосовно вчинків героїв, то вони, як на мене, не завжди виглядали логічними. Але, в той же час, це робило їхні образи реалістичнішими.

Основна інтрига зберігається до останніх сторінок книги. Ближче до фіналу я вже мала декілька версій щодо особи та мотивів зловмисника. І хоча одна з них згодом підтвердилася, це не зменшило цікавості. Тим паче, що кінцівка історії принесла чергову несподіванку. 

А тепер з приводу того, що викликало в мене найбільші суперечності. Деякі  рішення антагоніста здалися мені занадто складними для ситуації, яку можна було вирішити простіше, затрачаючи менше часу та зусиль. Але, в той же час, використані авторкою сюжетні ходи додали історії драматизму. 

Авторка Олена Волинська, переможниця в номінації «Вибір кураторки» 2023