«Фінальний драфт» Поліни Кулакової
У лютому мені закортіло поринути у загадкову атмосферу зимових Карпат, саме тому я обрала для читання «Фінальний драфт» Поліни Кулакової.
Дія книги відбувається у віддаленій від цивілізації затишній садибі «Пструг», оточеній засніженими карпатськими лісами.
Головна героїня Олеся приїздить туди разом зі своїм чоловіком Русланом не лише заради відпочинку. Вона хоче завершити у тиші важливий сценарій, від якого залежить її подальша кар’єра. Але чи не стане це відлюдне місце для неї пасткою? Чи не наздожене жінку те, що Олеся сподівалася назавжди залишити у минулому?
Перш за все хочу відмітити колоритні локації цієї історії: завіяна снігом садиба у горах, холод, глушина, які працюють на сюжет, підсилюючи контраст між магією зимових ландшафтів та почуттям тривоги, в якому перебуває Олеся.
Доволі цікавим вийшов образ власника готелю Зеника, який володіє живою гуцульською говіркою і вміє готувати смачні національні страви:
«То будмоси знайомі! Я вуйко Зеник, газдую тут. Ліпше ходімо до ґражди, бо нині зимно».
А ще мені як читачці дуже сподобалася розумна та смілива алабайка Ніка, з якою у творі пов’язано багато емоційних сцен.
Книга написана легко, вона швидко читається. У ній не бракує динаміки. Лаконічні описи місцевості є досить вдалими та не позбавленими образності:
***
«Дерев’яний гостроверхий двоповерховий дім, збудований із оциліндрованого бруса, з низьким парканом був оточений смерековим лісом, неторкнутим білосніжним снігом і легким пообіднім серпанком. Картина одразу навіяла думки про зимову казку, й мої вуста розтягнулися у легкій усмішці».
***
«Я глянула у вітрове вікно і подумала, що час ніби завмер і вкрився кригою».
Авторка вдало описала у книзі моменти зростання напруги та дозволила читачу разом із головною героїнею відчути її страх, біль і, в той же час, готовність рішуче діяти, аби нарешті відсікти болючі спогади і вийти з ролі жертви.
Щодо сюжету, то мушу визнати, що він не зовсім оригінальний і дещо перегукується з фабулою деяких герметичних трилерів. Можливо, саме тому авторці не завжди вдавалося відійти від певних кліше цього жанру, які трапляються у тексті. Проте, у творі не бракує оригінальних сюжетних задумів.
Події у книзі розвиваються стрімко, і це тримає читала у постійній напрузі. А ще виникає бажання погратися у детектива та перевірити власні здогади щодо можливих варіантів продовження історії.
А стосовно вчинків героїв, то вони, як на мене, не завжди виглядали логічними. Але, в той же час, це робило їхні образи реалістичнішими.
Основна інтрига зберігається до останніх сторінок книги. Ближче до фіналу я вже мала декілька версій щодо особи та мотивів зловмисника. І хоча одна з них згодом підтвердилася, це не зменшило цікавості. Тим паче, що кінцівка історії принесла чергову несподіванку.
А тепер з приводу того, що викликало в мене найбільші суперечності. Деякі рішення антагоніста здалися мені занадто складними для ситуації, яку можна було вирішити простіше, затрачаючи менше часу та зусиль. Але, в той же час, використані авторкою сюжетні ходи додали історії драматизму.
Авторка Олена Волинська, переможниця в номінації «Вибір кураторки» 2023