«Майя» Олександра Бабінського
«Нічого незвичайного не відбувалося, просто ще одне марево, в якому він летів в авто на пошуки Віди. І це не вперше».
Зізнаюся, я обирала цю книгу за анотацією, яка відразу мене зацікавила. Мені подобаються історії, які вкотре нагадують читачу, що рух уперед можливий лише після переосмислення життя та відпускання старого й вже не потрібного, яке стає баластом.
Головний герой книги, Оен, шокований тим, що кохана дівчина Віда йде від нього, до пуття не пояснюючи причину такого рішення. А що робити, якщо цей день без кінця повторюється, змушуючи Оена знову і знову переживати ті самі неприємні події? Як вибратися з тієї незрозумілої часової пастки? Чи зможе герой збагнути та прийняти причину того, що відбувається?
Перш за все книга цікава метафоричністю та філософськими сенсами. Чи помічаємо ми у шаленій гонитві за успіхом, на яку повсякчас перетворюється наше життя, що забуваємо про почуття та потреби не лише близьких, а й власні? Не усвідомивши це, неможливо прокинутися та вийти із так званого Задзеркалля. Певно, саме тому лейтмотивом твору є слова пісні Христини Соловій, які час від часу виринають у свідомості головного героя:
«Не зав’яжеш що не судилось,
Тільки час пам’ятає нас…»
Текст атмосферний та наповнений символами. Деякі з них розумієш лише перегорнувши останню сторінку.
Книга читається швидко. Хоча мені хотілося би додати сюжетної динаміки – зміни напруження та руху в розвитку подій, отієї інтриги, гачків, на які може потрапити найвибагливіший читач.
Твір написаний доволі легко. Мені подобається, що автор кількома влучними мазками зображає локації та передає настрій того чи іншого епізоду. Однак щодо стилю написання, то мені в тексті трохи забракло образності та художності.
Щодо персонажів, то характер Оена прописаний детально. Цей герой зримий та зрозумілий читачу. На відміну від нього Віда зображена короткими мазками, що не дозволяє повною мірою її зрозуміти. Втім, це додає їй загадковості та підсилює інтригу.
У твір органічно вплелася старовинна легенда про самотнього Браму, хитру і підступну богиню Майю та Великий Сон. Зізнаюся, я не очікувала, що у фіналі книги ця легенда здобуде настільки оригінальне втілення.
Однак, як на мене, не надто яскравим та прописаним є момент, коли Оен усвідомив, чому все пішло не так. Епізод не в повній мірі пояснює ситуацію, що склалася, і відображає мотивацію героїв.
У той же час, мені дуже сподобався символ колеса огляду, яке виступає у книзі знаком духовної свободи та відродження.
Цитати:
«Він відчував, що атракціон закликає до себе, а ще відчував непереборне бажання піднятися, злетіти догори і стати вищим за всю цю гру, щоб подивитися на неї зверху. Щоб укотре усвідомити, що він – одночасно і в ній, і поза нею».
«Осінній поділ має особливий шарм. Коли літнє тепло потроху поступається місцем прохолоді, коли зелень обережно відходить, перетворюючись на жовте й червоне золото, а небо остаточно втрачає глибоку синь спекотної погоди і стає ніби мілким і невиразним, ось тут і починається невимовна магія, якою він зустрічає своїх гостей».
Авторка Олена Волинська, переможниця в номінації «Вибір кураторки» 2023