«Місто тіней» Мії Марченко
У передсвяткові дні хочеться справжнього зимового затишку. І я відшукала його у книзі Мії Марченко «Місто тіней».
Головна героїня цієї історії, дванадцятирічна Марта, після втрати матері переїздить до Міста-біля-Моря. Там мешкає її батько, якого вона майже не знає. Дівчинці доводиться звикати до нового дому, іншого оточення, татової нареченої Інґе, з якою її поєднує взаємна антипатія. А ще доля всякчас намагається розлучити Марту з подарунком матері – мініатюрним янголом на ім’я Серафін. Але яку таємницю він приховує? Чи справді ця дорога серцю дівчинки річ є лише старовинною ялинковою прикрасою?
Невдовзі Марта потрапляє до загадкового загубленого міста. Відтоді як його захопив злий чаклун Маґнус, який через особисту трагедію змушує страждати всіх, заборонивши золотооким чарівникам займатися магічними ремеслами, там панує безнадія. Тепер, живучи у холоді та темряві, де маленька свічка є великим щастям, мешканці міста почуваються всього лише тінями. Чи зможе дівчинка, яка скрізь відчуває себе чужою, повернути корінним жителям Міста тіней надію і тепло, вернути їм Різдво?
Сюжетний хід про пов’язані між собою паралельні світи далеко не новий, але авторці вдалося створити оригінальний світ зі своєю історією та цікавими персонажами. Це дуже атмосферна, пригодницька та трішки казкова повість, яка може зацікавити як підлітків, так і для дорослих. В ній розповідається про такі важливі речі, як дружба, відданість, підтримка, кохання, батьківська любов, дорослішання, вміння визнати свої помилки і попросити вибачення. А ще ця книга вчить, як важливо, переживаючи важке горе, не замкнутися в ньому, дозволивши власному серцю скам’яніти, та втратити сенс життя:
"О так. Поплач, поплач, дитино моя. Стільки страху, стільки горя, що тільки слізьми прокласти шлях можна. Хай течуть, моя мила. Не соромся. Сльози - то добре. А от без них - погано, серце геть кам'яніє" .
Виразною та зворушливою є сюжетна лінія Марти та її батька, якого вона спершу називає лише на ім’я – Алексом. Це був тривалий та нелегкий шлях пізнання і прийняття одне одного; шлях, на якому малознайомі люди стають рідними.
А ще мені сподобалося, як тонко авторка описала зародження дружби між Мартою та хлопчиком Дані, яка розпочалася із великого непорозуміння. І знайомство з мамою підлітка: талановитою та гордою художницею Еммою, яка відігравала важливу роль у житті Алекса.
Дуже колоритними вийшли образи мешканців «Міста тіней»: майстрів-чарівників Тобіаса та Еммеліни, принцеси Мафальди та її коханого, лицаря Роланда, життєрадісного Йоля, мстивого залізного птаха Гейліса. Єдиний образ, до якого я мала питання – це образ нареченої Алекса, егоїстки Інґе. Можливо, справа в тому, що це не найприємніша героїня, і тому автору не завжди хочеться заглиблюватися у внутрішній світ подібних персонажів, але лише Інґе здалася в тексті дещо шаблонною та неживою.
Мені імпонує стиль написання книги, ота казкова атмосфера зими і справжнього Різдва, якою просякнута ледь не кожна сторінка.
Основна інтрига повісті тримається до самого фіналу, за теплий та душевний настрій якого я дуже вдячна авторці.
Також хочу відмітити прекрасні ілюстрації, які вдало передають атмосферу цієї історії.
А ще у книзі є місця, які хочеться цитувати:
«Темрява і біль мають багато ключів від людських сердець, і, на жаль, цими ключами душі відімкнути набагато легше, ніж іншими, світлішими»
«Ліхтарник саме зупинився посеред танцівників та на все горло затягнув бурхливу пісню, яка дзвеніла, мов щойно звільнена з-під криги вода, віяла, мов весняний вітер над рівниною, що несе з собою пахощі фіалок тепла та сухої торішньої трави»
«Іноді люди мовчать, бо говорити надто боляче»
«Корона – тягар заважкий. Не кожна шия його витримає»
«Любов має найвищі права, і передусім – право обирати»
Авторка Олена Волинська, переможниця в номінації «Вибір кураторки» 2023