«ОСТАННЯ ОБИТЕЛЬ БУНТАРСТВА» ІРИНИ ГРАБОВСЬКОЇ. ДВІЙНИКИ, ПАРАЛЕЛЬНІ РЕАЛЬНОСТІ ТА УКРАЇНСЬКЕ КОРОЛІВСТВО
На карті Європи можна побачити Українське Королівство, столиця якого — Вінниця, Австро-Боснію, Троїстий Балтійський Союз, на жаль, Росію, і Нейтральну зону з єдиним містом — Леобургом. Інтригує? Щоб побачити це на власні очі, достатньо бути людиною, що вміє переміщуватися між реальностями. Але почнімо з початку.
Колишній спортсмен, Данило, успадковує від дядька маєток поблизу Радомишля. Але дядько не помер, а зник, і його оточення швидко змирилося з цим, адже чоловік славився інтересом до можливих наукових відкриттів, у які більше ніхто не вірив, і часто подорожував щоб спробувати отримати відповідні знання у шаманів.
Данила супроводжує найкращий друг Федя. Отримавши документи на будинок, вони знаходять у ньому ще декого — Женю, що зве себе Джекі й хвилюється про те, що тепер її виселять, адже вона готувала для колишнього власника в обмін на дозвіл лишатися в великому маєтку. Але Данило, так само як дядько, дозволяє дівчині лишитися.
Одного разу Данило зникає з власної спальні. Принаймні такий вигляд це має для Феді та Джекі. Сам головний герой усвідомлює, що може бачити портали й потрапив у ідентичний до свого маєток, але в іншій реальності. Напрям стімпанку в романі проявляється саме в цій паралельній реальності. Маєток розташований у місті Леобург, у Нейтральній зоні, що не підпорядкована імперіям навколо. І живе в цьому будинку строката родина, яка називає Данила Едвардом. Головний герой потребує часу щоб з’ясувати, скільки таємниць має родина Яблонських і ким був Едвард, його власний двійник, що зник за загадкових обставин якраз перед тим, як з’явився Данило.
Леобург — справжній витвір стімпанку, тобто реальності, найчастіше схожої на період кінця ХІХ століття, де в науці використовуються парові технології (відповідно, від англ. steam — пара). Це напрям фантастики, що зображає вчених та їхні досягнення, і це не можна пропустити в «Останній обителі бунтарства», адже Леобург — місто вчених. Для напряму також є канонічними елементи антиутопії та детективу, що теж наявне в романі, і на що варто окремо звернути увагу.
Риси антиутопії простежуються, коли через Данила читач ближче знайомиться з містом учених. Леобург виявляється дуже молодим містом, яке, утім, уже встигли русифікувати й ухвалити закон про ведення справ російською, використання тільки цієї мови в громадських місцях. При поліцейських не можна розмовляти про деякі події та політиків. Публічні збори та акції потрібно погоджувати з Верховною Радою. Поліція чергує поряд із собором. Преса проходить цензуру. І, звичайно, утворився опір системі, вигнанці міста, яких, як кару, відправляють у заслання — буквально до Сибіру. Усе перелічене відкидає будь-які сумніви щодо того, на що схожий цей режим. Риси для політики Леобурга запозичено з СРСР, і це створює поєднання характерних рис для фантастики загалом і для стімпанку. Адже стімпанку можуть бути притаманні риси антиутопії, а фантастика, як жанр у літературі, часто слугує способом показати певні реалії, які читачу важко помітити в своїй буденності.
Також «Останню обитель бунтарства» можна читати як детектив, адже в романі розгортається навіть не одне розслідування. Насамперед це намагання Данила розгадати обставини вбивства декого з родини Яблонських, де, класично для детектива в декораціях ХІХ століття, фігурують родичі вбитого, політичні вороги та навіть дворецький. Саме через це розслідування та несправедливе звинувачення в убивстві кузини його двійника Едварда, Данило лишається в іншій реальності. Таке рішення можна пояснити як його особистістю, так і мотивацією через травму: «Данила охопила дика, пекуча злість. Півтора року чи не щодня йому говорили, що він чогось не зможе, що він мусить думати про здоров’я, поводитися обережніше. Всі лікували його, але ніхто в нього не вірив». Хлопець отримав фізичну травму, яка заважала подальшій кар’єрі в спорті, і до того ж, мав особистість, яку можна описати фразою Феді «Тобі яблуко — і мені яблуко». Тому й у випадку з несправедливо звинуваченою Агнесою Данило береться дошукатися до правди.
Друга детективна лінія не така масштабна, але не менш інтригує. У рідній Даниловій реальності Федя та Джекі мусять з’ясувати, чому місцеві постійно мають до них претензії й згодом навіть вдаються до погроз, вербальних та фізичних. Поряд із цією сюжетною лінією з’являється мотив важливості та віднайдення дому. Врешті, Федя й Джекі буквально боряться з місцевим населенням за будинок, у якому мешкають. Сам образ маєтку — це образ ожилого будинку, що втілюється частково, адже будинок не доростає до того, щоб повністю функціонувати як персонаж. Втім, він сприймається як живий, і найкраще це розуміє Джекі.
Окремої уваги заслуговує мотив двійництва в романі. Це один із найстаріших художніх прийомів, на якому будувалися навіть міфи. Через чисельні модифікації двійництво протрималося до сучасності, і зараз часто використовується в масовій культурі. Ірина Грабовська змінила культурний мотив під потреби історії, тож у «Останній обителі бунтарства» людина з реальності, відповідної нашій, має двійника в іншій, де існує Леобург. Це двоє ідентичних за зовнішністю людей, що, втім, мають різні характери. Перебуваючи в одній реальності, двійники можуть відчувати емоції та фізичний біль, чути думки одне одного, що часто доводить до божевілля. Найцікавішим виявом двійництва є Данило та Едвард, адже (намагаюся оминути спойлери), потрапивши до Леобургу, Данило відчуває на собі вплив характеру Едварда й мусить опиратися йому, адже його двійник — не найкраща людина.
Разом із тим це втілення юнгівської Тіні, людського архетипу, що містить у собі все витіснене, відкинуте особистістю, тобто ті риси, які людині не подобаються в собі й які вона намагається приховати. Та насправді Тінь — це те, що може допомогти в окремих ситуаціях, частина характеру, яка може заважати жити й водночас, правильно використана, може допомогти, що й стається з Данилом.
«Остання обитель бунтарства» — роман, що буде цікавим на різних рівнях, відповідно, читачам різного віку. Історія багато в чому спирається на політику, рефлексію впливу імперій навколо й загрозою війни в обох реальностях. Та паралель режиму СРСР, гнітюча політична ситуація й темні секрети міста й родини Яблонських — це те, що втілено в реальності, де існує Леобург, при цьому «той світ» має прямий вплив на відповідник нашого світу.
Окрім того, це роман про співіснування з власною Тінню, буквальну й метафоричну боротьбу за дім (бо ж і в Леобурзі читач може знайти цей мотив, коли познайомиться з опозицією місцевій владі) та про те, що якщо навколо немає справедливості, можна її створити.
Авторка: Наталія Заруднюк, переможниця премії 2024 в категорії «Вибір книгарні»