«ПОТЯГ» ЛЮДМИЛИ КОЛБ: ПІДЛІТКОВЕ «ВПЕРШЕ» ТА ЯК ВОНО ВРЕШТІ МИНАЄТЬСЯ
Леся переживає підліткові роки в Києві 2000-их із доволі «стандартним» набором хвилювань та проблем для її віку й часу: перша закоханість, перший сексуальний досвід, перша сигарета та багато інших «вперше». Такий сюжет та проблематика формують текст, цікавий для різних читачів. Старша авдиторія може відчути ностальгію та слідкувати за образом, частково схожим на власний підлітковий досвід; молодша — зіштовхнутися з універсальним підлітковим досвідом, який наразі переживає.
Під час літнього відпочинку, шкільної рутини та шкільних поїздок головної героїні, Лесі, читач найбільше спостерігає за її внутрішнім світом та думками, а також стикається з родиною, друзями та неприятелями дівчини. Усіх об’єднує тема дорослішання, з різницею в точках зору та сприйнятті — підлітки відчувають дорослішання на собі, а дорослі лише висловлюють щодо цього власні міркування.
Усю історію читач бачить крізь сприйняття Лесі, що розшароване на два рівні: внутрішній світ з вихором почуттів та думок, у якому головна героїня не стримує себе й не соромиться; та зовнішній світ, у якому вона часто обирає змовчати, або ж просто не сказати всього, що з’явилося на думці. У будь-якому разі відчуває та думає головна героїня набагато більше, ніж озвучує, таким чином розкриваючись більше для читача, ніж для інших персонажів. Це сприяє кращому розумінню «а чому так?» у авдиторії й шляхам побудови конфлікту для авторки, адже персонажі мають більше причин для непорозуміння.
Такий спосіб написання також розкриває Лесю як неідеального персонажа, живу людину, що може припускатися помилок, неправильних рішень та вдаватися до бурхливих реакцій. Читачу, що спостерігає за сюжетом «зі сторони», легко помітити максималізм головної героїні. А от що неможливо помітити — засудження цього авторкою, що формує образ Лесі максимально наближеним до психології підлітка, не вдаючись до суб’єктивних думок зі свого боку.
Леся легко викликає в читача емоції. Вона має труднощі зі сприйняттям власного тіла, вважаючи його гіршим, ніж є насправді; комплексує щодо затримки з першими стосунками, адже однолітки вже мають чи мали партнерів, а вона — ні. При цьому лишається навчання в школі, де Леся — «майже відмінниця» та стосунки з батьками, складні, як у більшості підлітків. Реагуючи на події навколо, головна героїня може розкидатися вигуками «ненавиджу!», уникати розмов, чи, навпаки, нав’язувати їх. Вона приймає рішення згідно того, що знає про ситуацію та про життя загалом, обираючи, на її думку, найкращий можливий варіант. А іноді усвідомлює, що рухається в неправильному напрямку. Для історії важливо, що всі ці аспекти впливають на розвиток головної героїні, і, збігаючись із головною темою, — на її дорослішання.
Леся також розкриває читачу те, що переживає, крізь своє захоплення — письменництво. У тексті наявна авторська поезія Людмили Колб, що в межах сюжету належить головній героїні. Леся використовує письменництво як ескапізм та спосіб кудись подіти емоції, не нашкодивши при цьому собі або іншим.
Ще однією наскрізною темою, пов’язаною з дорослішанням, є відкриття власної сексуальності та перший сексуальний досвід із іншими. Центральним відображенням цього в сюжеті також є Леся, що пізнає такі аспекти різними шляхами. Щодо сприйняття власного тіла, протягом історії вона змінює думку про це від повного неприйняття до ледь помітних сумнівів у собі, радше рефлекторних, наявних через думку соціуму та попередній досвід. Щодо безпосередньо сексуального досвіду, зображено не стільки еротичні сцени, скільки відчуття та переживання через це, а особливо страхи. Авторкою репрезентовано й морально тяжкий момент вмовляння одним із партнерів іншого, який ще не готовий до того, що просить партнер або до такого досвіду загалом. Окрім цього, Леся проявляє не пояснену до кінця авторкою увагу до дівчат, що межує між захопленням та симпатією.
Також образ Лесі цікавий тим, що до саморефлексії може вдатися не тільки вона, а й читач, спостерігаючи за універсальним та індивідуальним у досвіді головної героїні та в реальності, що її оточує.
Персонажі, що оточують головну героїню, ілюструють ту саму проблематику. З-поміж них наявні різні реакції на тілесне та еротичне, але спільним лишається одне — ці теми не замовчуються. Проте найбільше постають у негативному світлі: наприклад, у сприйнятті матері Лесі, що вважає це приводом для сорому, або ж у сприйнятті деяких однолітків головної героїні, що використовують сексуальні аспекти життя як привід для насмішок. Та персонажі не обмежені зазначеною тематикою й мають інші інтереси та переживання, через що в «Потязі» наявні згадки популярної в 2000-их музики, книжок тощо.
Варто звернути увагу й на сам текст. Окрім авторського тексту й діалогів, «Потяг» помережаний думками Лесі:
«Подзвоню їй сьогодні.
Все мені розкаже.
А цей — хай сам дзвонить».
Це приклад, що максимально оминає спойлери, але загалом такі роздуми присутні на кожній сторінці та розкривають як поверхневі думки Лесі, так і її глибокі переживання, які вона не озвучує або проговорює лише частково для інших персонажів.
У тексті відсутня велика кількість художніх засобів, що робить його найбільше схожим саме на виклад думок та переживань головної героїні. При цьому «Потяг» не має форми щоденника чи потоку свідомості.
Для розуміння історії важлива назва, що може означати транспорт та тілесний потяг і з’являється в тексті в обох значеннях. Крім того, кульмінаційна сцена пов’язана з потягом (транспортом) та потягом (відчуттям) водночас, через що запам’ятовується з усієї історії найяскравіше.
«Потяг» має відкритий фінал, що залишає дещо змішані відчуття незакінченості. Та кінець історії можна розглядати не як подієвий, де сюжет справді уривається несподівано, а як внутрішній, психологічний. Адже до фіналу Леся зміниться, ближче підійде до того, як підліткові проблеми минаються. Тож якщо розглядати сюжет як психологічний розвиток головної героїні — фінал є закономірним та логічним.
Тож «Потяг» не тільки про дорослішання, розуміння власного тіла й сексуального досвіду, сприйняття себе й інших. Але й про те, як у всіх пов’язаних із цим проблемах уміти поставити крапку.
Авторка: Наталія Заруднюк, переможниця премії 2024 в категорії «Вибір книгарні»