«ШЛЯХИ ЕВРІДІКИ» НАТАЛІЇ ДОВГОПОЛ: КОГО І ЧОМУ НІКОЛИ НЕ ЗАБУДЕ ОРФЕЙ

Запрошую на екскурсію Афінами! Погляньте наліво, там добре вам відомий Акрополь. Тепер погляньте направо, там, на будинку, написано «Еврідіка мусить померти». Так-так, кров’ю. Що кажете? Краще підемо назад? А Віро́ не пішла.

       Про неї варто розповісти більше. Дівчина, що все життя прожила в Києві, раптом покидає все й зривається в Афіни, на презентацію відомого грецького письменника. Але перед батьками й подругою Лізкою Віро має виправдання — вона хоче подивитися письменнику в очі, адже той украв її роман, видав його, і історія стала бестселером. Події роману — зовсім такі, як уявляла Віро. От тільки письменник використав навіть ті деталі, які дівчина тримала в голові.

       Але разом із головною героїнею ми можемо ненадовго забути про дивні події, навіть якщо Віро забула гроші, а мобільним банкінгом скористатися не може. Головній героїні вистачить наполегливості й впертості вирішити такі негаразди. Їй і читачу є на що відволіктися: набагато талановитіше екскурсію Афінами проведе авторка. Вона не омине увагою визначні місця, затишні заклади та смачну їжу. Єдиний не зовсім приємний момент — на святкуванні в місті жінка з Конго безкоштовно дає Віро порцію їжі, як виявляється, з комахами, хоч кухня Конго й має чимало інших страв. Відразу потому, від жінки, яка поділилася з нею їжею, Віро вперше чує: «Еврідіка мусить померти».

       Змушуючи себе на певний час забути про це, Віро намагається зустрітися з письменником-крадієм Костасом Іпсіландісом, досі не має грошей, тому деякий час живе в нової знайомої, а потім зустрічає українку, яка вже довгий час живе в Греції й погоджується прихистити її. Пані Таня, виявляється, має сина Стаса, приблизно такого ж віку як Віро, і може багато розповісти про досвід еміграції. Саме вона є втіленням цієї теми в романі: Таня розповідає читачу та Віро про тяжку працю, подекуди жорстоке ставлення. Стас натомість проговорює тугу за домом, адже деякий час ріс в Україні, та відчуття, що він чужинець у Греції, як би довго не жив там.

       Тим часом Віро з’ясовує, що в Афінах існує секта, яка чомусь не дасть спокою саме їй, зустрічає журналістку, яка знає про неї набагато більше, ніж повинна. Дізнається, що еллінізм нікуди не зник, а культ Орфея невпинно відроджується, і з цим усім вона пов’язана. Дівчина згадує сни про близнят Мію та Рію, що стало основою її роману, дія якого відбувалася в Афінах. Пересікається з Костасом, але нічого не може йому довести. І знайомиться ближче зі Стасом, неговірким хлопцем, який має надзвичайний талант до музики, але покинув займатися цим після певних подій.

       Врешті саме Віро має зробити вибір: чи мусить Еврідіка померти, щоби прихильники орфізму відродили свого пророка, який відкриє дорогу до спокійного життя, а головне, переродження? Чи, можливо, є інший вихід?

       Але поговорімо про саму головну героїню. Весь початок роману це дівчина, яка змушує тривожитися за себе батьків і найближчу подругу, адже зривається в Афіни, нікому не сказавши. Яка ігнорує Лізку у важливі моменти, перепрошує, а потім ігнорує знову. Яка спричиняє проблеми для людей навколо й намагається вирішити їх. У багатьох рішеннях і вчинках Віро імпульсивна, іноді нелогічна, але ті моменти, які на перший погляд змушують читача злитися чи червоніти за головну героїню, необхідні сюжету. Потім деталі складуться в цілісну картину, а Віро, згадавши хто вона насправді, позбудеться інфантильності. Але не впертості, яку можна вважати її недоліком, але так само можна вважати й перевагою, адже без цієї риси головна героїня не могла б навіть спробувати врятувати себе й близьких.

       Сюжет та головну ідею роману також формує змінений авторкою міф про Орфея та Еврідіку. У «Шляхах Еврідіки» головні герої міфу перероджуються, так, як це й має бути в орфізмі. Цікавий концепт перероджень інших персонажів: вони можуть втілитися в різних статях, зустріти людей із минулого життя, які були їхніми однолітками, а тепер удвічі менші чи старші тощо.

       Персонажі, що втілюють Орфея та Еврідіку, відповідальні й за головну романтичну лінію історії. Поза нею існують динамічні події, очікувані та неочікувані сюжетні повороти, але стосунки головних героїв від цього не бліднуть і, навпаки, не перенавантажують роман. Читач дізнається про те, хто є Орфеєм та Еврідікою поступово, разом із персонажами, адже не всі вони пам’ятають, ким є насправді. Із колючих стосунки головних героїв перетворюються на теплі, такі, що ніби існують уже сотні років, між тими, хто призначений одне одному. Разом із розвитком почуттів повертається й пам’ять про минуле, без якої, як виявляє Віро, дуже тяжко жити. Згідно з давньогрецьким світоглядом, людьми керує фатум, доля, якої не можна оминути, але внутрішню силу головної героїні складає ще й її найяскравіший контраст: віра в фатум, татуювання мойри на тілі, до якого Віро часто звертається, і разом із тим протистояння ніби то визначеній наперед долі.

       Віро усвідомлює свою долю навіть коли згадує про власний та «вкрадений» роман. Це текст у тексті, час від часу головна героїня сідає читати книжку Костаса, щоб дізнатися, наскільки та схожа на її твір, і авторка наводить уривки вигаданого роману. Через те, що події твору відбуваються в 1930-х (і не тільки через це), у «Шляхах Еврідіки» наявні дві часові лінії, але один простір — Афіни.

       «Шляхи Еврідіки» — це й інші теми, як-от роль мистецтва для людини. Воно назване в романі «сильнішим за смерть», і найяскравіший доказ цьому — Орфей урятував (і рятуватиме) Еврідіку мистецтвом, своєю музикою. Окрім цього, це ще й роман про письменницю та письменника, зокрема про плагіат у сфері, відповідальність перед читачами й перед собою. Ще «Шляхи Еврідіки» нагадують читачу, що еллінізм — це язичницька, дуже давня традиція й цілий світогляд, які не варто спрощувати чи намагатися розуміти однобоко.

       А один із найемоційніших аспектів роману — це тема різносторонності людей, зображена через Еврідіку. Багато хто може казати, що Еврідіка мусить померти, знаходити для цього аргументи й виправдання, але це не означає, що так і мусить статися. Це означає, що знайдуться й люди, які скажуть «Еврідіка не має померти».

       Так, звичайно, уже можна відійти від моторошного напису. За детальнішою «екскурсією» мушу відправити вас на сторінки роману. А, яка відповідь на питання в заголовку? «Орфей ніколи не забуде свою Еврідіку». Тому що доки це правда, доти зберігатиметься надія. 

Авторка: Наталія Заруднюк, переможниця премії 2024 в категорії «Вибір книгарні»