«СІМ ДНІВ ДО КІНЦЯ СВІТУ» ВІОЛЕТТИ ПАВЛІЙ: А ЧИ ВАРТО РЯТУВАТИ СВІТ?
Усі ми знаємо сюжет, у якому обрані герої збираються разом і намагаються врятувати світ (успішно або ні). Це динамічні історії, здатні утримувати увагу читача від початку й до фіналу, що аж шкода відкласти на годинку книжку й зайнятися іншими справами. Схожою історією є і «Сім днів до кінця світу» Віолетти Павлій. Але ця книжка вирізняється питанням, що супроводжує персонажів протягом сюжету: побачивши все, на що здатні люди за межової ситуації, чи варто рятувати такий світ?
Сюжет роману будується на тому, що вчені раптом виявляють: скоро настане кінець світу, і вони знають коли це станеться, а найголовніше — як цьому запобігти. От тільки їхнім рішенням виявляється Машина часу, що створила часову петлю не на звичну добу, як часто буває в медіа, а на сім днів. Тобто вчені вдалися до такого собі ескапізму, не повного прийняття ситуація, що склалася в світі.
Реальність цілковито змінюється. Людей відкидає до понеділка кожного кінця тижня, але в інші дні вони вільні робити що захочуть і не повторювати дії з минулого циклу (тобто семи зациклених днів). Лік років щезнув і змінився циклами, гроші втратили будь-яку вартість. Люди вдалися до вбивств, самогубств, канібалізму, безконтрольного вживання наркотиків, алкоголю чи куріння, адже в понеділок, на початку наступного циклу, усі мертві повернуться, організм відновиться до того стану, у якому був у той понеділок, коли запрацювала Машина часу. Незмінними залишаються лише спогади людей (та ще дещо, але це спойлер). Пам’ять переходить з людиною від циклу до циклу.
Початок роману зображає хаос, а потім намагання встановити певний лад у новому світі. Це авторка передає через Марка, одного з головних героїв. Марк — класичний образ принципового поліцейського, що не терпить несправедливості й влазить туди, куди всі його просять не влазити. Разом із колишнім досвідом військового Марка, його нинішніми життєвими обставинами, авторка зображає й політичну картину: не всі підтримують ідею з використанням Машини. Дехто хоче повернути майбутнє, або в будь-якому разі принаймні вийти з нескінченних циклів, від яких не рятує навіть смерть. І разом із тим у персонажів постають два питання. Чи варто рятувати світ, у якому люди, отримавши свободу, убивають та коять і жахливіші речі? І що, якщо ніякого кінця світу не мало бути?
Та офіційна позиція влади — підтримка Машини часу й циклів. У опозиції до цього опиняється колишня науковиця Еліза, яка брала участь у розробці приладу, завдяки якому вчені подумали, що вирахували коли має настати кінець світу. Еліза має невиліковну хворобу, яку з певних причин приховує від усіх, крім подруги. Але разом із тим має й велике бажання зупинити Машину й цикли.
Та люди спромоглися порушити роботу навіть такої системи. Згодом дехто з персонажів з’ясував, яким чином можна створити для людини аналог смерті, цілковите вилучення з цього світу так, щоб людина не змогла функціонувати наступного понеділка. Це мало би використовуватися для злочинців, убивць тощо, але таку технологію легко спокуситися використати у власних цілях. «Зміни в незмінюваному світі сприймалися занадто важко», і так це й зображено — персонажі, що вже встигли знецінити смерть, сприймають таке «вилучення» з ідентичними відчуттями до тих, коли хтось помирає в звичайному світі.
Врешті кожен персонаж робить свій вибір у тому, чи бажає залишатися в повторюваних циклах, чи повстати й спробувати знищити часову петлю. І наслідком вибору опору виявляється мотив того, що особисті проблеми часто переважають проблеми людства. І коли людина з такими цінностями отримує владу над часом, наслідки можуть бути непередбачуваними (і цілком неочікуваними для читача).
Сюжет «Семи днів до кінця світу» супроводжуватиметься чималою кількістю технічних пояснень: роботи пристроїв, фізики, астрофізики тощо. Часто це прямі пояснення без розподілення текстом, оформлені як діалоги персонажів.
Найголовнішою темою роману лишається концепт зацикленого на один і той самий тиждень часу. На рівні сюжету це певна перевірка на людяність, зображення того, що робитиме людина, коли отримає свободу від смерті та закону. Але на рівні підтексту цикли також можна сприймати як стояння на місці особистості, рутинне існування, а поруч із ним — вибір насправді жити, змінюватися та змінювати й нести відповідальність за свої вчинки. «— Ти ж розумієш, що не можеш зробити те, що від тебе не залежить?» — каже один із персонажів. «— Проблема якраз у тому, що можу і залежить», — відповідають йому, і, як на мене, цей діалог цілком підсумовує основний мотив історії.
Авторка: Наталія Заруднюк, переможниця премії 2024 в категорії «Вибір книгарні»