«ТІНЬ ЗА ТОБОЮ» ЛІЛІЇ ЧЕРЕН: СТРАХ МИНУЛОГО ТА ПОШУК ПОРЯТУНКУ В МАЙБУТНЬОМУ

«І це лише тут і зараз може здаватися, що як скласти зброю, припинити рух уперед, то це нічого не означатиме. Бо ж ніби вже все. Але для тих, хто буде після нас, навіть маленький поступ буде надією на перемогу. А якщо припинити боротьбу, то не матимемо навіть цієї надії».

Це лише один із роздумів про «сьогодні» та «завтра». Роман Лілії Черен «Тінь за тобою» переплітає минуле, теперішнє та майбутнє, а також простір живих та мерців.

Крім того, це поєднання історичного роману та детективних елементів. Через невеликий об’єм книжки події розгортаються динамічно, залишаючи читачам лише найголовніше з того, що хотіла сказати авторка.

Лілія Черен розповідає про працівника Губкаррозшуку Корнія. Йому доручають роботу, за яку більше ніхто не хоче братися: «старий революціонер і комуніст» Сава Петрович вважає, що його хочуть убити. Та взявшись за справу, Корній випадково приходить до свого минулого. У будинку, де мусить проводити розслідування, він зустрічає трьох жінок: Аду, Леонілу та Мусю. Одну з них, виявилося, Корній знає давно. Після розмови з жінками поступово розкривається те, що хтось полює на дівчат у місті.

Події розгортаються в Києві 1925 року, тож читач може побачити рецепцію сучасниці на події 20-30-их років. Окрім історичних подій, у тексті також є згадки того, що було актуальним для України і сто років тому, і нині. Так, наприклад, вустами Леоніли авторка розвінчує міф про «братні народи», цитуючи «Самостійну Україну» Міхновського.

З історичним шаром читач стикатиметься протягом усього сюжету, адже Лілія Черен — історикиня, а період 20-30-их років — її науковий інтерес. Історія пронизує все в романі: це й саме місто, і згадки тогочасних культурних та політичних діячів, і предмети побуту, характерні для того часу.

У «Тіні за тобою» Київ постає зболеним містом, майже окремим персонажем, що відновлювався після жахливих подій знову й знову. Для сучасного киянина образ столиці може здатися відмінним, не таким, яким ми бачимо його зараз. І так воно й має бути, бо місто зображено як те, що навчилося «оновлюватися й відроджуватися з найбільших потрясінь, немовби пташка фенікс, але й безжально стирати людей та їхні історії». Герої разом із Києвом відчувають наслідки від постійної зміни влади, кожен куточок міста пов’язаний зі спогадами, приємними й не дуже. Київ розкриває персонажів і через них розкривається сам. Один із найболючіших моментів — усвідомлення того, якою стала столиця за радянської влади. Бляклою та сірою, із людьми, які бояться бути поміченими, які стали «якомога вбогішими».

Усю історію пронизує два рівні: історичні події, що вплинуть на наступні покоління, і побутове життя людей, що протікає паралельно до культурно-політичних змін. Так, наприклад, минає зима 1918 року, під час якої Ада переживає жахливі дії більшовиків у власному домі, а згодом, у 1925 згадує про це в тій самій квартирі. Минув час, одне беззаконня радянської влади змінилося на інше, а будинок лишився, і лишилася Ада, що мусить думати як існувати далі. На тлі змін влади, повоєнної країни та пережитого голоду, люди працюють, відпочивають, згадують. Усі в романі так чи інакше прагнуть жити. Навіть привиди, з якими стикається Корній.

Крім того, головний герой, як і інші персонажі, постійно стикається зі своїм минулим та з роздумами про майбутнє. На дитинство та юнацькі роки героїв припала Перша світова війна та голод, державний переворот у Києві й багато інших подій. Корній усвідомлює своє минуле тільки коли отримує відносний спокій. За часів, коли в першу чергу треба було думати про виживання, він навіть не усвідомлював, наскільки болісні події переживає.

Минуле персонажів — одна з основних сюжетних ліній. Якщо на початку вони бояться попереднього досвіду, намагаються забути, то з часом, як, наприклад, Муся, самі беруться зрозуміти, що сталося раніше з ними та близькими людьми. Минуле в романі — зброя, за допомогою якої можна стати сильнішим чи послабити ворога.

Майбутнє ж постає ефемерним, але більше світлим. Таким, що точно буде кращим, ніж теперішнє. Для читача це особливо цікаве тим, що він, на відміну від персонажів, знає які історичні події чекають попереду. Персонажі очікують, що от-от стане краще на порозі Другої світової війни та Голодомору. Це створює дисонанс між тим, що вони мали б бути у відчаї, і тим, скільки надії мають головні герої. Попри всі випробування, які вже відбулися, і ті, які чекають попереду, майбутнє в «Тіні за тобою» — неминуче, зроблене маленькими кроками тих, хто живе в теперішньому й жив у минулому.

Простір роману розділений не тільки за часом. Його також ділять живі та мертві, адже «Тінь за тобою» — роман, де містика наскрізна. Авторка зображає привидів буквально (як персонажів) та метафорично. Так, наприклад, Корній згадує Київ з минулого: «Ніякої містики, нічого надзвичайного — просто причепи з його власних спогадів і думок». Привиди в романі названі сиренами, і бачити їх можуть тільки деякі люди. Тому сирени й спраглі знайти того з живих, хто міг би побачити їх, і, найголовніше, зрозуміти. Подекуди можливість бачити привидів у живого персонажа збігається з роллю того, хто збагне, як мертвим велося весь час свого перебування серед живих.

Дехто з сирен, уже померши, згодом розуміє що більше за все прагне жити. Не існувати далі привидом, який щораз стає все злішим, а спробувати ще раз, прийти у світ знову й прожити по-іншому.

Окрім уже перелічених аспектів, у «Тіні за тобою» є місце романтичним лініям, у які вплітається вже описана рецепція майбутнього: навіть якщо кохання декого з персонажів не матиме хорошого фіналу, авторка все одно лишає ледь вловиме відчуття надії, можливість усе виправити наступного разу. Це теж одна з прикметних рис роману — наступний раз обов’язково буде, можливо, не в тому вигляді, у якому його очікують, але буде. Кохання в «Тіні за тобою» — це свідомий вибір, велика відповідальність за самого себе й людину, яку обираєш для стосунків. Це можливість стати краще як особистість. І вибір, який, якщо наважишся зробити, треба прийняти цілком: і ейфорію, і невідомість, що невідривна від рішення довіритися комусь.

Наостанок варто відмітити кінематографічність та атмосферу історії. Структура роману — розділи, що складаються зі сцен, підписаних датою коли відбуваються події, ніби окремі епізоди фільму. Також атмосферу створюють описи. Одним із перших фрагментарно описується будинок, важливий для сюжету: «Частина вікон сумовито зяяла дірками, інша — затулена жовтою фанерою. А до вхідних дверей, забитих дошками, ще зовсім нещодавно було не пройти… Про яблука, вишні та груші нагадували лише зрізані пеньки, від яких пішли молоді пагони. А всюди панували бур’яни й напівдикі коти». Сцени та розділи уриваються на «гачку» для читача, тобто на найцікавішому моменті, змушуючи продовжувати читати далі.

«Тінь за тобою» — поєднання загального та особистого. Страх пов’язаний із минулим, а кохання — із майбутнім. Персонажі рефлексують та розкривають одне одного найбільше в діалогах, зазвичай не залишаючи для читача підтексту чи недомовленостей, які врешті не будуть розкриті. Читач має бути готовим до повільного плину сюжету, але швидкого розгортання подій ближче до фіналу та до детально прописаного історичного шару, що допомагає поринути в життя Києва рівно сто років тому.

«Тінь за тобою» Лілії Черен — роман про час, що обов’язково спливе. Тож потрібно щось робити з тим його відтинком, що виділений кожному для життя. Бо — «Ми підемо, а після нас прийдуть інші».

Авторка: Наталія Заруднюк, переможниця премії 2024 в категорії «Вибір книгарні»