Валерія Савотіна «Незалежність: перезавантаження»
Книжка-гра, що вміщає в собі десятки варіантів розвитку подій. Зацікавило? Мене — так, тому що я ніколи раніше не читала надруковані історії в такому форматі.
Ми зустрічаємо Аню й Христю, маму з донькою, і разом із ними вибираємо — ого! — ціле майбутнє України.
Дія починається 24 лютого 2022 року, під вибухи, коли Христя звинувачує маму в тому, що до цього всього довела вона й схожі на неї люди, яким було байдуже на майбутнє України. Христя-то точно вчинила б правильно і по-іншому.
Богині Доля й Недоля дарують її шанс зробити власні вибори і все змінити.
Разом із ними ми подорожуємо різними часовими проміжками, від 1990 року, коли Верховна Рада УСРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет, до майбутнього, 2030-х, -40-х і навіть -50-х років. На кожному рівні ми робимо вибори за героїнь і цим формуємо майбутнє.
Працювати на олігархічне ЗМІ чи ні? Піти на Майдан чи залишитися вдома? Перестрибнути в часі близько чи далеко? Тікати чи нападати?
Це книжка, яку можна перечитувати і кожного разу отримувати новий фінал.
Подумати тільки, тут їх аж сімнадцять!
Якщо початок доволі приземлений і реалістичний (заплющуємо очі на присутність у сюжеті богинь), то варіанти майбутнього різняться кардинально. Ми бачимо і цілком спокійні, щасливі кінцівки, і зомбі. Мабуть, це було моє найбільше здивування, бо чомусь я чекала максимальної життєвості (і плекаю надію, що апокаліптичні сценарії залишаться для нас усіх неправдоподібними).
Варіативність захоплює і змушує перегортати сторінки блискавично, проте кожна сюжетна гілка настільки цікава, що хочеться застрягнути в ній подовше. Як виживати у випаленій пустці чи, навпаки, на затопленій землі? Кожна з цих зав’язок потягне на окрему книжку, проте я розумію, чому в «Незалежності» не півтори тисячі сторінок. А хотілося б…
Увесь час мене не покидала думка, що історія прекрасно б спрацювала у форматі візуальної новели. Я майже не граю, але таку гру — український контекст, історичні події, знайомі архетипи, шанс побудувати успішне майбутнє — точно не оминула б.
Іще тут мало вдається говорити про характери головних героїнь, бо вони можуть бути зовсім різними через п’ять сторінок. Якщо іншому автору можна було б дорікнути неузгодженістю, то в «Незалежності» це не баг, а фіча, адже кожен вибір спрямовує історію, а з тим — долю персонажок, в нове річище.
Стабільними залишаються лише Доля й Недоля. Богині зображені справедливими, часом — жорстокими, місцями олюдненими й зацікавленими. Не пасивними спостерігачками, і це додає інтриги.
Мені подобається, що така інтерактивна історія, націлена на підлітків, не боїться торкатися важливих політичних тем і дає зрозуміти, що кожен наш вибір поступово формує майбутнє. Вона ще раз доводить, що література з фантастичним допущенням — це не лише ескапізм, а й спосіб осмислити сьогодення.
Переможниця премії «Своя полиця» 2025, письменниця Юлія Нагорнюк