«Вихованці Почай-ріки. У плавнях трохи туману» Юлії Баткіліної
Це перша частина оригінального підліткового фентезі про давніх слов’ян та міфічних духів, що населяли землю. Головний герой книги, син Боривітера, підліток-шульга Зима прагне довести батькові, що він – вправний мисливець. Вирушивши за дичиною, він потрапляє у володіння Почай-ріки, залишити які не так просто, бо володарка водної стихії має на нього інші плани. Чи не стане життя хлопця іграшкою в руках богів?
На пошуки Зими йдуть четверо його друзів: Деян, Любомир, Лада та Рута. Але це не легкий, сповнений пригод та небезпек шлях.
Мені імпонує неспішний стиль оповіді та увага до деталей, завдяки чому авторці вдалося створити живу, образну картинку світу, в якому живуть та діють герої.
Цікавість викликають і персонажі книги. Зокрема, таємнича Почай-ріка, чиї сини не бажають і не вміють жити у мирі; відунка Ясна, яка також шукає сміливого Зиму; його друзі-підлітки, кожен із яких має свої слабкості. Але, попри це, заради дружби та порятунку одне одного вони ладні дати бій власним страхам. А ще доволі колоритними вийшли Змій, Велес, охоронець Нурт.
Це історія про дорослішання, дружбу, взаємини батьків та дітей, спільний шлях, про силу звички і небажання розлучатися зі старими порядками, страх перед змінами. Тогочасний побут та звичаї описані доволі достовірно. Помітна робота авторки з історичними джерелами. А ще мені дуже сподобалася багата, образна мова твору, прекрасні описи природи, яка оживає на сторінках книги. І те, що дехто з героїв має свої мовні маски.
Деян:
«– У людей є очі, той-цей, люди дивляться».
Велет:
«Леле-веле,ти певен, що це твої друзі, й що Зима – твій друг?»
Основна інтрига твору тримається до останніх сторінок, і збереження певних її елементів у фіналі натякає, що продовження буде не менш цікавим.
Що ж до образів героїв, той їх у тексті багато, і деякі з них, на мою думку, потребують глибшого розкриття у наступних частинах серії.
А щодо самого тексту, то єдиним, на що б я радила звернути увагу, це те, що іноді герої міркують сучасними, не притаманними тогочасній лексиці термінами, як ось слово «нарваний».
У книзі не бракує атмосферних місць, які хотілося б зацитувати:
***
«– Батько Зими казав нам, що якщо кидатимемо своїх, то зрештою зникнемо всі», – чемно мовила Лада.
***
«Повільна та швидка, невпинно різна – течія під поверхнею землі, мов кровоносна судина. І в ній – темрява, крізь яку дихають скарби, плідні землі, самоцвіти, іржава зброя, краса та смерть. І в ній – темрява без якої на землі ніщо не ростиме, і всі, хто живе, помруть од голоду та спраги. Зима вперше в житті відчув непереможність цієї сили. Зима був піщинкою, і був вражений.»
***
«Дивлячись у воду, Зима зрозумів усе: що Ясна шукає його, ворожачи на попелі та камінні, що знає про нього щось важливе й не спиниться, доки знаки, птахи, попіл і камінці не відкриють, де він. Чомусь від цього стало холодно й… легко: бо він не сам; бо Ясна знає, як дивитися в темряву.»
Авторка Олена Волинська, переможниця в номінації «Вибір кураторки» 2023