«Зубри», Катерина Зінов’єва

На деякі книжки хочеться залишити одну рецензію: не читайте нічого про неї заздалегідь, щоб не заспойлерити собі враження, просто купуйте і насолоджуйтесь.

Це якраз про «Зубрів».

Якби я побачила, з чим порівнюють цю книжку, до того як розгорнула її, це вкрало б у мене половину задоволення.

Я вас попередила, тому далі читайте мій відгук на свій страх і ризик, а я все ж постараюсь не спойлерити.

Десь третину книжки, а то й більше, «Зубри» нас обманюють і прикидаються звичайним жанровим текстом. Купка письменників, разом з викладачем, опиняється у віддаленому будиночку в горах, а тоді в сюжеті з’являється загадковий рукопис, що передбачає смерть когось з присутніх.

Чи бачили ми вже щось схоже? Так, не раз. Можна сказати, це класика трилерів.

Авторка подає вибірку молодих (і не дуже) письменників, типажі яких ви точно зустрічали, якщо потрапляли в літературні спільноти. Самопроголошений геній, письменник-привид, він же ґострайтер, вразливий поет…

Персонажі різні — іноді зарозумілі й неприємні, іноді життєві (особливо для письменників). Вони яскраві, місцями стереотипні, за законами жанру мають свої таємниці, які не одразу помітиш за певним образом. Вони вас здивують. Точніше так — авторка вас точно здивує.

Перша половина книжки переповнена письменницькими болями й переживаннями, роздумами про творчість і ринок. Часто на сторінках з’являлися діалоги, які я вже десь бачила, — у розмовах зі знайомими, в обговореннях у соцмережах. Закулісся творчого процесу, про яке так добре може написати лише той, хто постійно вариться в ньому. Однак подекуди я змушувала себе замислитися, якщо так піде далі, чи буде цікаво пересічному читачу, не письменнику?

Проте спокій перших днів ретриту виявився оманливим.

Далі були і вбивства, і напруга, і сироти по шкірі.

Замкнений простір, негода, дивні зникнення та появи, гори самі по собі — усе це сприяє атмосферності. Ось чому ми раз по раз повертаємося до таких сюжетів; вони нас ваблять своїм настроєм і нагнітанням. І, звісно ж, нам хочеться розгадати загадку. 

Місцями у мене не сходилися деталі, а запитань з’являлося все більше, але я цілковито довірилася авторці й не помилилася.

У момент, коли я зрозуміла, що вона нам підморгує, я відчула вдоволення, а під кінець книжки відразу захотіла її перечитати — щоб ще раз пройтися по моментах, де я думала «о, це стандартний хід для трилера» або «отут редактор, здається, недопрацював і не виловив неузгодженості».

Це був пазл, а останній розділ розставив по місцях усі відсутні деталі.

Як на мене, «Зубри» — ідеальна книжка для книжкових клубів, адже обговорити тут є що. Як мінімум те, чи обманула нас авторка і який метакоментар вона вклала в текст. Що з того, що ми прочитали, було навмисною даниною жанру, а що — шпилькою в його бік?

Тексти, що виходять за межі жанру і граються з очікуваннями й кліше, вкрай потрібні, і я рада, що Катерина Зінов’єва так майстерно обшахраювала мене й подарувала мені можливість рекомендувати «Зубрів» усім за будь-якої нагоди.

Переможниця премії «Своя полиця» 2025, у категорії «Ілюзіоністи» Юлія Нагорнюк